Олександр Сінкевич, автор видання “Берег безсмертя. 12 передчуттів апокаліпсису” покинув цей світ через кілька днів після виходу книжки.
“Залишається хіба одне, але найголовніше питання, – писав Олександр Сінкевич в анотації, – чому Вічність створила час, чому самодостатній, абсолютний, метафізичний Центр народив Коло? Навіщо постало творіння, якщо його падіння визначене заздалегідь? Для творця немає гіркішої тортури, аніж вічне споглядання недовершеності власного творіння. Чи здатна людина, отримавши спасіння від Бога, навзаєм стати спасителем Божим – урятувати всесвіт від внутрішнього тління і разом з ним добутися Переправи на берег безсмертя? Чи є у нас всіх «щось», гідне Переходу і здатне його пережити? Недаремно у молитві господній є слова: «…І не введи нас у спокусу…». Чим спокушує і випробовує творець власне творіння, а головне – навіщо?”
Кожен, очевидно, сам має дати відповідь на ці запитання.
А ми пропонуємо вашій увазі зміст і шматочок тексту книжки, аби трішки припідняти завісу…

“…Згідно з емпіричною гіпотезою Карла-Густава Юнга про єдине смислове поле, що обумовлює позамозкові феномени інтелекту, притаманного Життю загалом, буття є не дискретне, а цілокупне. Дослідивши величезний комплекс подій та явищ, що поєднувалися між собою без “очевидної” причини, швейцарський учений мусив визнати, що фундаментальним параметром реальності є не наслідковий, а синхронний зв’язок. А тому центр комутації усіх вимірів є трансцендентним щодо видимого світу. “Оскільки ці явища існують”, – писав Юнг, – ми повинні розглядати їх як творчі діяння, як безперервне сотворення схеми, що одвічно існує (…) але не має жодних видимих джерел”.
Оце невидиме Джерело, прихований від “спостерігача” онтологічний полюс усіх речей наші предки назвали Богом. Їх життя було Його повсякчасною присутністю. Присутністю, висловленою в одкровенні руху Сонця і Місяця, у народженні дітей і плодючості тварин, у Вічному Поверненні Світла після холодної зимової ночі, коли денна зірка, здавалося б, назавжди помирає за обрієм, але воскресає наступного ранку Різдва. Усі традиційні ремесла – гончарство, ткацтво, ливарство – постали не як “випадкові осяяння”, а як деміургічні акти світотворення, співтворення з Абсолютом. “Прядіння, як і обертання палички для добування вогню, стало безпосереднім практичним використанням обертового руху для розв’язування технічних завдань” (Джек Ліндсей. “Коротка історія культури”).
Внутрішня ритміка світу, вплетена у буття спільноти, стала відправною точкою виникнення культури, а не навпаки, коли вважають, що переплетення ниток підказувало створення візерунків. І не тому кінь і бик увійшли космічними символами в найдавнішу міфологію, що їх першими приручила людина. Маємо зворотню “метафізику”: людина вперше приручила саме цих тварин, тому що вони були створені символами. Бо “на Небесах, кажуть, є нитка з перлинами, нанизаними таким чином, що поглянувши на одну перлину, можна побачити відображення решти. Саме так кожна річ у цьому світі не є лише сама собою, а містить у собі решту речей і насправді є Всім” (“Аватамсака-сутра”)…