%d1%82%d0%b2%d0%be%d1%80%d0%b8-%d0%b4%d0%bb%d1%8f-%d1%84%d0%be%d1%80%d1%82%d0%b5%d0%bf%d1%96%d0%b0%d0%bd%d0%be

Твори для фортепіано. П’єси. Прелюдії.

Автор: Юрій Савраюк

Рік: 2016

Сторінок: 80

55 грн.

Ольга Коменда, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри історії, теорії мистецтв та виконавства Східноєвропейського
національного університету імені Лесі Українки,
член Національної спілки композиторів України:

Фортепіанний доробок Юрія Савраюка складають п’єси трьох різновидів. До першого можна віднести засновані на втіленні інтонацій естрадної музики “У мріях”, “Ілюзії”,
“Лірична”, “Епізод”, “Сльоза”, “Самба літнього дощу”, частково “Гумореска”. П’єси другої групи (“Вальс-химера”, “Сповідь”, “Ноктюрн”, “П’єса на ім’я “Шопен”, “Рондо-капричіозо”,
“Тарантела” та “Гумореска”) відзначені оновленим трактуванням класичних жанрових зразків. До третьої належить цикл прелюдій, що втілює у творчості композитора засади високого стилю.
Так “П’єса на ім’я “Шопен” є суттєвим переосмисленням стильового першозразка. Відзначена далекими алюзіями до шопенівського стилю (вживанням акордового хорального
супроводу, як в прелюдії Ф. Шопена e-moll, імпровізаційного складу мелодії, що походить з італійського bel canto, жанрових ознак вальсу), вона, завдяки терцієвому подвоєнню мелодії, нагадує ще й знаменитий гавот Віктора Косенка. Домінування танцювально-скерцозних мотивів визначає зміст “Рондо-капричіозо”. В “Ноктюрні” панує вишукане мереживне письмо, а пасторальний характер крайніх розділів змінюється експресивним
співом середини. «Тарантела» ж виявляється суцільною грою пісенності й танцювальності, діатоніки, хроматики та мелодизму.
“Гумореска” сповнена несподіваних образно-тематичних модуляцій. Основна ж тема, маючи виразно український пісенно-романсовий характер, спочатку нагадує стиль М. Лисенка, але невдовзі “з’їжджає” в естрадну манеру, щоб через ефектний пасаж вли-
тися у різноманітні за характером танцювальні побудови.
Характерною рисою “Вальсу-химери” є поліметрія. Його мелодія, виписана в розмірі 4/4, про що свідчить не тільки розмір при ключі, але й зміст подібних між собою мелодичних фраз, натомість тридольний супровід суперечить розміру, виявляючись за допомогою характерної фігури акомпанементу “бас ‒ акорд ‒ акорд”, підкресленої сильними акцентами першої долі. Цікаво, що в другому проведенні теми (4‒5 тт. і далі) початок фрази зміщується з четвертої долі на третю, породжуючи подальші “химерні” зсуви. Початок вальсу є ліричним, завершення ж має бравурний характер, тоді як середина створює містичний колорит, в т. ч. завдяки послідовній заміні мінорного тризвуку зменшеним. Оригінальністю задуму відзначена й «Сповідь», тема якої то виростає до пафосу ораторської промови, то набуває ознак саморефлексії. Заснований на інтонаціях сучасних естрадних жанрів “Епізод” демонструє перенесення вокальних інтонацій у сферу інструментального письма. Вокальна ґенеза помітна в п’єсах «Ілюзії» та «Лірична». Невимушеність гнучкого мелодичного розвитку постає чудовою інтонаційною знахідкою «Сльози». Густо насичена елементами звукопису “Самба
літнього дощу”. Куплетно-варіаційна форма “У мріях” містить цікаві тонально-гармонічні оздоблення широковживаних в естрадній музиці зворотів, характерних для творчості
Тараса Петриненка, Тараса Чубая та інших.
Відзначений імпресіоністським колоритом цикл прелюдій водночас містить виразні українські інтонації, демонструючи розвинуте ладо-гармонічне мислення автора, використання ресурсів мажоро-мінору, септакордів побічних ступенів, акордики нетерцієвої
будови, розкішної, багатопластової пізньоромантичної фактури.
Перша прелюдія сприймається як роздум. Її тема має пісенно-романсове походження, водночас містить риси ноктюрну. Друга, мов вихор, пролітає на одному диханні, поєднуючи риси етюду з переливами дзвонових звучань. Третя ‒ містить мовні інтонації й
близька оперному аріозо. Еволюція образу від скорботної лірики до драматичної патетики робить її особливою, нагадуючи про віртуозні концертні прелюдії С. Рахманінова.
Четверта має риси гімну та подібна на хоровий спів. П’ята нагадує імпресіоністський колорит прелюдії a-moll ор.11 Л. Ревуцького. Так само, як і її прототип, сповнена настро-
євих півтонів, сутінкового колориту, відзначена інтелектуалізацією й драматизацією художнього образу. Шоста відкривається серією ехоподібних мотивів, що переростають у
мелодію елегійного складу. Починаючись як сповідь, її тема невдовзі досягає несподіваної гостроти й драматизму, який не розв’язується, а так само непомітно, як і з’явився, роз-
чиняється у тихих, ностальгійних звучаннях. Сповнена неоромантичного колориту, ця прелюдія більше, ніж інші, демонструє втілення принципу стильової гри, миттєвих об-
разних перевтілень.
Кожна з зазначених прелюдій повно й багатогранно розкриває художній образ та свідчить про композиторську майстерність їхнього автора. Сам же цикл є оригінальним модерним продовженням романтичної та післяромантичної традицій прелюді-
ювання, втіленої у циклах Ф. Шопена, К. Дебюссі, О. Скрябіна, С. Рахманінова, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, М. Колесси, О. Козаренка та інших.
Отож, у цілому доробок Юрія Савраюка демонструє його вільне володіння технікою фортепіанного письма, чудову обізнаність із класичною фортепіанною спадщиною, залучення широкого кола жанрових інтонаційних джерел, в тому числі музики третього
пласту, а також уміння органічно поєднати різнорідні жанрові інтонації в єдине художнє ціле, що робить його твори знаковими в сучасній фортепіанній літературі і дає право прогнозувати їм широкий заслужений інтерес у середовищі піаністів, педагогів та усіх, хто цікавиться фортепіанним мистецтвом.