Початок шляху
Народився 25 листопада 1905 року в мальовничому поліському селі Дюксин, що на Костопільщині. Батько майбутнього художника, диякон Антон Хасевич, послав юнака до Рівного – навчатися у приватній майстерні іконописця Василя Леня, згодом і до тамтешньої гімназії. У 1922 році з Нілом та його матір’ю Феодотією на залізничному переїзді поблизу Рівного трапився нещасний випадок – обоє потрапили під поїзд. Мати загинула, а Ніл втратив ногу.
Становлення майстра
Невелику компенсацію, виплачену французькою компанією, що володіла залізницею, використали для його вступу і навчання у Варшавській академії мистецтв. Звідти й почалося стрімке зростання Хасевича-митця – молодий живописець і графік створює портрети Володимира Великого і гетьмана Мазепи, заглиблюється у дивовижний світ книжкової графіки, вивчає кирилицю і гусячим пером переписує Пересопницьке Євангеліє – щоб відчути суть створення літери як мистецького явища. Перебуваючи під впливом графіки Юрія Нарбута, молодий митець відкриває для себе лаконізм і глибинність символіки екслібриса.
У Варшаві митець спілкується з великими українцями – сенатором сейму від Волині Степаном Скрипником (майбутнім патріархом УАПЦ Мстиславом), письменником Юрієм Липою, одним із лідерів ОУН Степаном Бандерою, президентом УНР в екзилі Андрієм Лівицьким. Мистецьким гуртком “Спокій”, секретарем якого був Хасевич, опікується митрополит Андрей Шептицький.
У 1931 році Ніл Хасевич створює картину “Прання”, за яку отримує відзнаку Ватикану. Цей і наступні роки – період яскравого творчого підйому в біографії молодого митця, його живописними та графічними роботами захоплюються поціновувачі мистецтва у Варшаві, Празі, Берліні, Римі та Львові. У 1939 році обмеженим тиражем у тій-таки Варшаві з’являється друком книжка його екслібрисів під назвою “Книжкові знаки Ніла Хасевича”. 1942 року відбулися виставки у Лос-Анджелесі й Чикаго, звідки, на жаль, так і не повернулися його живописні полотна, бо почалася Друга світова війна.
Хасевич і УПА
Ніл Хасевич повернувся додому, де його обрали мировим суддею. Вступив до лав ОУН, не полишаючи, однак, мистецтва, ілюструючи молодіжні журнали на патріотичні газети. Після спалення німцями його рідного села Дюксин переходить у підпілля, вступає до лав щойно створеної Української Повстанської Армії.
Працюючи в підпіллі під псевдонімом «Бей-Зот», створив так звану «Лісову графічну школу», для якої підпілля постачало папір, сургуч, друкарські шрифти, фарбу, лінолеум, цинкові пластини, гуму з коліс підбитих бронемашин. Працюючи у криївках, Хасевич навчав мистецтву графіки, створення ліноритів та дереворитів також молодих талановитих волиняків.
У період з 1943 по 1951 рік Ніл Хасевич, переховуючись у криївках та підземних бункерах, створив свої найбільш знамениті графічні роботи – плакати «Кличі ОУН», серію «Волинь у боротьбі», серію бофонів ОУН, портрети очільників ОУН і УПА, шаржі та карикатури на реалії сталінщини. У відповідь на це совєтська окупаційна влада цілеспрямовано шукала його, щоб знешкодити. Операція з пошуку підпільного художника, чиї роботи тиражували підпільні друкарні УПА, була значно активізована після того, як листівки Хасевича були розповсюджені на Генеральній асамблеї ООН. У цей час митець продовжував свою працю, ілюструючи підпільні журнали «До зброї», «Український перець», «Хрін». За дорученням Проводу ОУН він також створив проекти й перші зразки відзнак та орденів Української повстанської армії.
4 березня 1952 року карателі таки вийшли на слід митця: Ніл Хасевич разом із двома підпільниками прийняли смерть в оточеному бункері – гідно й безкомпромісно, так, як відходили у вічність сотні борців за незалежність України.
Видання робіт
З моменту здобуття Україною незалежності на Волині, Рівненщині та Львівщині вийшли друком кілька брошур із графікою цього унікального митця. А в 2010 році фахівці видавництва «Терен» підготували у високій якості та видали альбом живописних і графічних робіт художника під назвою «Ніл Хасевич. Воїн. Митець. Легенда». Книга стала найповнішим зібранням творів Хасевича, на її сторінках опубліковано близько 120 його робіт.